Технологія тьюторської підтримки та супроводу молодшого школяра

 

  Ми стоїмо на порозі якісних змін в освіті. Нинішня революція у навчанні стосується саме переосмислення ролі вчителя, який нині в Україні не в фаворі . У Концепції Нової української школи зазначено, що «Нова   школа потребує нового вчителя,   який може стати агентом змін…    Суттєвих змін зазнає процес і зміст підготовки вчителя.  Учителі вивчатимуть особистісно орієнтований та компетентнісний підхід, управління освітнім процесом, психологію групової динаміки тощо.  У зв’язку з цим варто говорити про нову роль учителя – не як єдиного наставника та джерело знань, а як коуча, фасилітатора, тьютора, модератора в індивідуальній освітній траєкторії дитини».

Тому сьогодні важливо активізувати науково-методичну роботу  з педагогічними  кадрами на всіх рівнях та їх самоосвітню роботу щодо  переосмислення своєї ролі при здійсненні навчально-виховного процесу і зайняти тьюторську позицію, яка, як засвідчує світовий досвід, націлена на збереження та культивування різноманітності, на підтримку та розвиток індивідуальності, на врахування особистісного стилю навчально-пізнавальної діяльності кожного учня і надання йому допомоги в подоланні тих чи інших проблем. Саме завдяки індивідуалізації  навчально-виховного процесу кожен учень зможе замовляти і одержувати своє «освітнє меню», необхідне для успішної самореалізації в соціумі.

22 серпня 2017 році відбулось засідання ІНТЕРАКТИВНОЇ ШКОЛИ СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ з теми «Технологія тьюторської підтримки та супроводу молодшого школяра  у навчально-виховному процесі».

Під час роботи (засідання проведено у формі тренінгу) учителі ознайомились із діяльністю педагога з тьюторською позицією та використанням тьюторських технологій в умовах реформування освіти.

 Учитель – це той, хто знає чому, як і навіщо вчити . Тьютор -  це той учень, але який знає чому , як і навіщо вчитися.  Тьютор – не тільки той, хто вміє вчитися – він вміє вчитися і передавати свій досвід самоосвіти того, хто теж знаходиться  в процесі самоосвіти. Педагог із тьюторською позицією допомагає знайти учневі індивідуальний маршрут освоєння знань. Він допомагає сформувати навчальні інтереси, а у результаті – знайти своє покликання.

Тьюторська педагогіка є педагогікою «знаків питання», адже викликати в учня питання: «Навіщо я це роблю?» - є найважливішим завданням учителя-професіонала. Тьюторський ефект полягає в тому, що учні не тільки ставлять собі усвідомлені запитання про сенс власних дій, а й, зрештою, знаходять внутрішні стимули для навчання. Таким чином, педагог допомагає учневі стати суб'єктом власної діяльності, освіти.

Отже, ідея тьюторства – це ідея педагогічного пошуку,  особливого напрямку педагогічної діяльності, яка здійснюється спільно із підопічним і характеризується  наявністю спільної мети, а також взаємною відповідальністю за результат.

Які ж функції  має педагог із тьюторською позицією?

Наука визначає наступні:

– діагностична (знання здібностей та можливостей учня);

– проектна (допомога в розробці перспективного плану розвитку особистості);

– реалізаційна (допомога в реалізації індивідуального освітнього шляху);

– аналітична (допомога в корекції навчального індивідуального плану).

Для реалізації таких функцій педагогу із тьюторською позицією необхідно оволодіти тьюторськими технологіями.

Тьюторська технологія – це така педагогічна технологія, яка базується на суб’єкт-суб’єктному, компетентнісному, діяльнісному, культурологічному, гуманістичному підходах і заснована на взаємодії досвідченого і недосвідченого (малодосвідченого), на діалозі.

До таких технологій відносяться:

–  технологія індивідуальних та групових консультацій;

–  технологія постановки запитання, яке носило б проблемний характер;

–  технолога активного слухання;

–  проектно-дослідницька технологія;

–  інтерактивна технологія;

–  кейс-технологія (розв’язання конкретних ситуацій);

–  технологія «портфоліо»;

–  інформаційна технологія.

Кожна з цих технологій вирішує відповідні педагогічні завдання.

Щодо форм організації практичної діяльності учнів в розрізі тьюторських технологій, то вони можуть  бути такі: ділові та рольові ігри;  дискусії, дослідження,  пошукова діяльність, спонтанна творчість.

Дуже не просто перекваліфікуватись із традиційного педагога, який завжди оперує відповідями, у тьютора, який замість того, щоб пропонувати відповіді, пробуджує бажання запитувати.

Найефективнішим способом навчання стає навчання запитаннями. Тьютор стимулює думати, направляє, оптимізує процес, але відповіді шукає сам учень. Найкращий вчитель не той, що щось знає і про це розповідає, а той, який створить умови аби учень сам дуже захотів зрозуміти та навчитись.

ТЬЮТОРСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ

ТЕХНОЛОГІЯ АКТИВНОГО СЛУХАННЯ

АКТИВНЕ СЛУХАННЯ — ПРАВИЛА І ТЕХНІКА МЕТОДУ

Активне слухання (емпатичне) – техніка, що включає в себе кілька прийомів і принципів, які допомагають чути співрозмовника, викликати його прихильність і довіру.

В одній відомій притчі говориться, що людині дано два вуха і один рот, це означає говорити люди мають менше ніж слухати один одного. Людині важливо бути почутим, зрозумілим, і слухаючи більше — осягаються багато речей і таємниці. Активне слухання – метод, що заслужив довіру серед психологів в силу його ефективності і простоти.

ЩО ТАКЕ АКТИВНЕ СЛУХАННЯ?

Активне або емпатичне слухання — техніка, яку привніс в психотерапію американський психотерапевт, засновник гуманістичної психології Карл Роджерс. Активне слухання – це інструмент, що допомагає почути, зрозуміти почуття, емоції співрозмовника, спрямувати бесіду в глибину і допомогти людині пережити і трансформувати його стан.

Прийоми активного слухання у  допомагають гармонійно побудувати бесіду, виявити поле проблем учня і підібрати відповідну індивідуальну терапію. У роботі з дітьми – це найкращий метод, адже маленька дитина ще не зовсім ідентифікує і знає свої почуття.

ТЕХНІКА АКТИВНОГО СЛУХАННЯ

Активне слухання це – техніка і одночасно процес максимальної концентрації на іншій людині, коли відбувається облік всіх тонкощів і нюансів в бесіді: спостереження за голосом, інтонацією, мімікою, жестами і раптовими паузами. Головні складові техніки активного слухання:

  Нейтралітет. Уникання оцінок, критики, осуду. Прийняття і повага людини таким, як є.

  Доброзичливість. Спокійний стан і ставлення до співрозмовника, стимулювати його до продовження говорити про себе, проблемі – сприяють розслабленню і довірі.

  Щира зацікавленість. Один з найбільш важливих інструментів впливу техніки активного слухання, допомагає людині розкритися повніше і прояснити проблемну ситуацію

МЕТОДИ АКТИВНОГО СЛУХАННЯ

Прийоми активного слухання багатофункціональні і різноманітні. Виділяються основні 5 технік активного слухання:

  Пауза. Людині важливо виговоритися до кінця і необхідні паузи в розмові. Це не означає, що треба весь час мовчати: підтакування («так», «угу»), кивки головою є сигналами для людини, що його слухають.

  Уточнення. При незрозумілих моментах застосовуються уточнюючі питання, щоб уникнути домислювання ситуації і краще зрозуміти співрозмовника або клієнта.

  Парафраз. Метод, коли почуте переказується  в стислому вигляді і дозволяє співрозмовнику підтвердити, що «так, так», або з’ясувати і уточнити важливі моменти.

  Ехо-висловлювання (повтор) – «повернення» фраз співрозмовника в незмінному вигляді – людина розуміє, що його уважно слухають (не варто зловживати в бесіді цим методом).

  Відображення почуттів. Застосовуються фрази відповідні переживання людини: «Ви засмучені…», «Вам на той момент було дуже боляче/радісно/сумно».

ПРАВИЛА АКТИВНОГО СЛУХАННЯ

Принципи активного слухання включають в себе важливі складові, без яких ця техніка не працює:

·         співрозмовника не можна перебивати;

·         поставлене запитання передбачає відповідь на нього, відповідати або допомагати з відповіддю не рекомендується, співрозмовник сам повинен відповісти на питання – треба витримати паузу;

·         візуальний контакт протягом усієї бесіди;

·         важливий зворотний зв’язок: підтримка, кивок головою;

·         при проживанні агресивних, негативних почуттів людиною, важливо дозволити йому виплеснути їх до кінця, поки він не заспокоїться.

ВПРАВИ ДЛЯ АКТИВНОГО СЛУХАННЯ

Техніки емпатичного слухання відпрацьовуються на психологічних тренінгах, в групах. Мета вправ навчитися чути іншого, виділяти проблемні місця, з якими можна попрацювати. Тренер розбиває групи на пари-трійки і дає завдання-вправи, які можуть варіюватися:

  Вправа на активне уважне слухання. Тренер дає трьом учасникам групи різні надруковані статті, засікає 3 хвилини, протягом яких матеріал одночасно зачитується трьома учасниками. Завдання для читаючих: почути, що читають інші двоє, інші члени групи також повинні почути і зрозуміти про що всі статті.

  Вправа на вміння виявити у словах співрозмовника щирість або награність. Тренер роздає картки з написаними на них фразами. Завдання учасників по черзі прочитати свою фразу і недовго думаючи продовжити розповідь від себе, розвинути думку. Інші учасники уважно слухають і спостерігають: щирий людина чи ні. Якщо висловлювання були щирими, то інші мовчки піднімають руку, що згодні, якщо ні, учаснику пропонується ще раз витягнути картку і спробувати знову. Фрази на картці можуть бути наступного змісту:

·         коли на мене кричать, я готовий (а)…

·         іноді мені властива боягузтво, нещодавно я….

·         у мене є недоліки…

·         в собі мені подобається…

·         мене дратує в людях…

·         порожня картка (щиро сказати про себе те, що приходить на розум в даний момент).

ЧУДЕСА АКТИВНОГО СЛУХАННЯ

Емпатичне слухання — це методика, здатна творити чудеса. Технологія активного слухання проста в застосуванні і вимагає спочатку свідомого спрямування уваги. При використанні методу в сім’ї, відбуваються дивні речі:

·         зникають тривають роками конфлікти;

·         формується щирий і глибокий контакт між батьками і дітьми;

·         у будинку панує атмосфера тепла та прийняття членами сім’ї один одного.

АКТИВНЕ СЛУХАННЯ — КНИГИ

Активне і пасивне слухання — обидва методи вважаються ефективними в психотерапії і доповнюють один одного. Для початківців психологів і всіх, хто хоче розуміти людей, налагоджувати щирі дружні зв’язки — будуть корисні наступні книги:

  «Вчися слухати» М. Москвіна. У своїй книзі відома радіоведуча розповідає історії і говорить про важливість уміння слухати свого співрозмовника.

  «Вміння слухати. Ключовий навик менеджера» Бернард Феррарі. В анотації стверджується, що 90% робочих та сімейних проблем можна вирішити з допомогою активного слухання.

  «Чудеса активного слухання» Ю. Гіппенрейтер. Навчитися чути і слухати своїх близьких — запорука гармонійних стосунків у родині.

  «Слухати не можна вказувати. Альтернатива жорсткого менеджменту» Ед. Шейн. Ефективна комунікація неможлива без дотримання трьох правил: менше говорити, майстерно задавати питання, висловлювати вдячність співрозмовнику.

  «Мистецтво говорити і слухати» М. Адлер. У книзі піднімаються проблеми спілкування. Слухання – важливий аспект взаємодії між людьми. У книзі дані цінні рекомендації та основні техніки активного слухання.

ТЕХНОЛОГІЯ ПОСТАНОВКИ ЗАПИТАНЬ,

ЯКІ НОСИЛИ Б ПРОБЛЕМНИЙ ХАРАКТЕР

Жити – значить мати проблеми,

 вирішувати їх – значить рости інтелектуально.   

 /Конфуцій/

Запитання вчителя – це певного роду задача, яка доступна для самостійного розв’язання школярами. Чіткість, простота у формулюванні активізують пізнавальну діяльність учнів і такі її компоненти, як аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування, порівняння. У процесі бесіди запитання ставляться всьому класу в такій послідовності, щоб кожне наступне мало логічний зв'язок з попереднім, було немовби його продовженням i щоб в цілому система запитань підводила школярів до утворення певних висновків. Їх кількість має бути достат­ньою для досягнення поставленої мети уроку.

Давно помічено, що для підтримки бесіди краще задавати питання, ніж вимовляти монологи. Таким чином, ми включаємо учня в спілкування, проявляємо до нього інтерес. Учень відчуває свою значимість та важливість («Я є важливим для вчителя, я йому допомагаю, я особливий…»).

Із запитання  починається робота думки і зароджується розуміння. Адже питання є найважливішим способом взаємодії вчителя і учня, ядром інтерактивного навчання, а також важливим засобом розвитку критичного мислення учнів. Вдало поставлене питання або система питань є тією рушійною силою, яка активізує пізнавальну  діяльність учня, формує таку систему розумових дій, за допомогою яких учень, використовуючи отримані знання, розв’язує нестандартні  навчальні ситуації, формує необхідні життєві компетентності.

Закриті запитання передбачають короткі влучні відповіді, часто з 1–2 слів, як-от:- Вам подобається погода за вікном? (Так/Ні);  Скільки ніг у коня? (Чотири).

У спілкуванні закриті запитання корисні на початку розмови або для отримання, уточнення певної інформації, щоб використати її в подальшій розмові. Наприклад: У якій школі ви навчались? У вас є брат чи сестра? У навчанні ці запитання корисні  для визначення того, що ми знаємо з цієї проблеми, як оцінюємо свої знання або досвід. Наприклад: Що належить до живої природи ? Чи знаєте ви, як розв’язувати  рівняння?

Якщо іде робота з текстом, то відповідь на закрите запитання міститься у ньому.

 Відкриті запитання або не мають правильних відповідей, або мають велику кількість відповідей, іноді навіть протилежних за змістом. Наприклад: Яка погода найкраща? У чому сенс життя? Ставити запитання цього типу — надзвичайно важливо, оскільки вони  спонукають нас до обмірковування складних проблем, проведення досліджень. Такі запитання передбачають розгорнуту відповідь з висуванням кількох версій чи ідей, обґрунтуванням однієї з них як власної позиції. Завдяки цьому типу запитань з’являється можливість отримати якомога більше інформації, показати співрозмовнику зацікавленість у його висловлюваннях і прагнення дізнатися більше. Конкретної відповіді на відкрите запитання  у тексті немає.

Проблемні запитання.

 Питання, поставлене вчителем, не становить само по собі проблемної ситуації.  Питання може бути показником проблемної ситуації в тому випадку, коли воно виникає в учня при виконанні поставленого перед ним практичного або теоретичного завдання.

Проблемні запитання – це відкриті запитання, що спрямовані на виявлення протиріччя в ситуації.

 На проблемне запитання не можна відповісти одразу. Не випадково існує вислів «розплутувати проблеми». Знайти відповідь допомагає серія допоміжних (проміжних) питань, ставлячи які ми послідовно «розплутуємо», розкладаємо складну ситуацію на частини, кроки. Перехід від проблемного запитання до допоміжних — другий крок у вирішенні проблеми. Цими питаннями ми прокладаємо собі дорогу від вже відомого нам до поки що невідомого. Тому, розглядаючи проблему, важливо усвідомлювати, що саме ми знаємо, а якої інформації бракує. Виходячи з поставлених допоміжних питань, ми формуємо план, гіпотезу вирішення проблеми (розв’язання протиріччя, на яке вказує проблемне питання).

Таким чи­ном, дитина ставиться в позицію суб'єкта свого навчання і як резуль­тат цього - в неї утворюються нові знання, вона оволодіває новими способами дій. Труднощі при його використанні полягають в тому, що створення проблемної ситуації вимагає від вчителя врахування ін­дивідуальних і типологічних характеристик учнів, вмілої організації індивідуального та диференційованого підходу.

Надзвичайно важлива точна й правильна постановка  формулювання запитання. Від цього залежить успішність їх виконання. Проблемні запитання мають характерний стиль:

·         Чому..., хоча..?   Наприклад: «Чому двічі на рік потрібно звертатися до стоматолога, хоча зуби здорові?»; « Чому зуби бобра не сточуються, не зменшуються в розмірі, хоча він усе життя гризе деревину?»; «Чому після фізичних навантажень ви швидко  втомлюєтесь, хоча вважаєте себе здоровим?»; «Уявіть собі: буря на морі. Команда судна заховалась у трюмі. Коли буря закінчилась, на палубу ніхто не піднявся. Чому ніхто не вижив, хоча дно залишилося абсолютно неушкодженим?»

·         Чому..., незважаючи на..?   Наприклад: «Чому діти продовжували грати, незважаючи на втому?», «Чому ти вийшов на прогулянку, незважаючи на те, що падає дощ?», «Чому кров в артеріях не повертається назад,  незважаючи на відсутність перешкод?»

·         Якщо..., то чому..?    Наприклад: «Якщо природа друг людини, то чому людина завдає їй стільки шкоди?», «Якщо люди необачно кидають сміття там, де заманеться, то чому вони невдоволено нарікають: «Яке у нас засмічене місто!»?

·         Якщо..., то чи можна..? Наприклад: «Якщо людина позіхає, то чи можна говорити про те, що вона хоче спати?», «Якщо тебе вдарив одноклассник, то чи можна вдарити його у відповідь?»

У процесі роботи на уроці необхідно уникати запитань, якi вимагають від учнів складних відповідей, оперування абстрактними позапитання. Не завжди можна ставити перед учнями  невизначені запитання, якi носять двоякий зміст, якi б включали однозначну відповідь.  

Під час організації бесіди особливу увагу потрібно приділяти відповідям школярів. Вони повинні бути точні, чіткі, лаконічні, аргумен­товані, граматично правильні. Якщо в учня є порушення звуковимови, вчитель, по можливості, повинен вимагати від нього правильної вимови тих чи інших звуків. Але при цьому не можна перетворювати урок на логопедичне заняття. У молодших класах від учнів бажано вимагати давати на запитання повні відповіді. 

Під час підготовки плану бесіди вчитель продумує, кого він буде запитувати. Враховуючи сповільнений темп мислення окремих  школярів, педагог, ставлячи запитання перед класом, не повинен зразу ж вимагати відповіді. Він має дати їм час на обдумування, зробивши для цього невелику паузу. Зустрічаються учні, яким потрібен тривалий час для підготовки відповіді. Для них вчитель заздале­гідь готує запитання, ставить його в усній формі i вказує, що дитина на нього дасть відповідь після виконання іншим школярем певної роботи. Також можна їм давати запитання індивідуально у письмовій формі, але перед відповіддю вони його повинні обов'язково зачитати вголос. 

 Методичні прийоми використання проблемних ситуацій:

·         вчитель підводить школярів до протиріччя і пропонує самостій­но знайти вихід з даної ситуації;

·         зіштовхує протиріччя в практичній діяльності;

·         розповідає про різні погляди на дану проблему;

·         пропонує розглянути це явище з різних позицій;

·         стимулює школярів проводити порівняння, узагальнення, вико­ристовувати логічні роздуми, співставляти факти; ставить конкретні запитання;

·         визначає проблемні теоретичні і практичні завдання.

ФАКТИЧНІ ЗНАННЯ	ІДЕЇ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ	СТВОРЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ СИТУАЦІЙ
Закриті запитання	Відкриті запитання	Відкриті запитання, що спрямовані на виявлення протиріччя в ситуації
Одна чітка, правильна відповідь	Немає відомої відповіді  або багато відповідей	На проблемне запитання не можна відповісти одразу. Не випадково існує вислів «розплутувати проблеми». Знайти відповідь допомагає серія допоміжних (проміжних) питань, ставлячи які ми послідовно «розплутуємо», розкладаємо складну ситуацію на частини, кроки. Перехід від проблемного питання до допоміжних — другий крок у вирішенні проблеми. Цими питаннями ми прокладаємо собі дорогу від вже відомого нам до поки що невідомого. Тому, розглядаючи проблему, важливо усвідомлювати, що саме ми знаємо, а якої інформації бракує. Виходячи з поставлених допоміжних питань, ми формуємо план, гіпотезу вирішення проблеми (розв’язання протиріччя, на яке вказує проблемне питання).

КЕЙС-ТЕХНОЛОГІЯ

Кейс – це не конспект або реферат, а навчальна технологія, яка дає цілісне уявлення про явище, що досліджується.

Кейс метод (case study – вивчення ситуації) – відомий як метод ситуаційного навчання на конкретних прикладах.

Актуальність використання технології:

§  невідповідність між стандартами навчання учнів та їх індивідуальними особистісними характеристиками;

§  невідповідність темпів розвитку науки пізнавальним можливостям учнів;

§  невідповідність темпів розвитку науки пізнавальним можливостям учнів;

Мета  використання:

     дає змогу наблизити процес навчання до реальної практичної діяльності;

     сприяє розвитку винахідливості, вмінню вирішувати проблеми;

     сприяє розвитку винахідливості, вмінню вирішувати проблеми.

Структура кейсу

Кейси побудовано за принципом 2 в 1: і для ерудиції, і за програмою. 

Це навчальний матеріал, структурований в особливому форматі.

Він складається з 6 або 10 розгорток, які системно відображають розділи шкільної програми, а також суміжну інформацію за межами шкільної програми.

Розгортки - зв'язки між навчальними дисциплінами і явищами.

Кейси – ниточка до дорослого життя з багатовимірним сприйняттям світу та цінностей

Види кейсів

1.     Кейс - випадок. Використовується  під час вивчення нового матеріалу.

2.     Кейс - вправа.  Дає можливість застосовувати на практиці здобуті навички.

3.     Кейс - ситуація.  Вимагає від учня аналізу ситуації.

Чим корисні кейси?

         Дозволяють учням самостійно організовувати процес засвоєння матеріалу.

     Виникає мотивація системно вчитися.

          Робота з різними джерелами інформації

     Ефективно організовується робота командами.

      При багаторазовому застосуванні кейсів в учнів виникають стійкі вподобання до певних розгорток і глибини осягнення знань.

      Це дає вчителям і батькам точніше мати уявлення про схильності дітей до майбутнього вибору своїх професій.

     Це технологія сучасного контекстного навчання.

Етапи  використання кейсу

1. Підготовчий етап.

2. Реалізація кейс-уроку.

3. Обговорення висновків.

Висновки:

         кейси підвищують результативність освітнього процесу;

        моделюють майбутнє доросле життя;

       формують позитивну мотивацію до освоєння матеріалу.

ПОРТФОЛІО

Що таке портфоліо?

1.     Портфоліо – це систематичний збір робіт учня, що проводиться з певною метою.

2.     Портфоліо може містити роботи, що відбираються вчителем, дитиною та батьками.

3.     Портфоліо має відображати щоденні види діяльності дитини.

4.     Портфоліо має бути постійним процесом – так воно зможе відобразити зусилля дитини, її прогрес та навчальні досягнення за певний період часу.

5.     За допомогою портфоліо можна зрозуміти процес мислення дитини і спланувати відповідні стратегії та методи роботи з нею.

6.     Портфоліо відображає сильні сторони дитини, а також її потреби.

Цілі використання портфоліо:

·        Вивчення прогресу розвитку дитини за певний період часу, у тому числі прогресу з розвитку відповідних навичок (наприклад, навичок з письма).

·        Забезпечення можливості для самооцінювання.

·        Допомога вчителеві у визначенні індивідуальних цілей для дитини.

·        Основа для оцінки та розроблення навчальної програми.

Види портфоліо

У класі можуть використовуватися різні види портфоліо: 

1.     РОБОЧЕ ПОРТФОЛІО – вчитель спільно з учнем здійснює оцінку його робіт. Дитина обирає зразки робіт, які демонструють її розвиток, рівень опанування відповідними навичками, батьки додають свої коментарі, вчитель додає власні зразки робіт дитини. 

(+) такий вид портфоліо найбільш точно відображає прогрес розвитку дитини, показуючи її щоденний прогрес.

(-) містить дуже багато різних зразків робіт. Може створювати ситуацію, коли лише вчитель бере відповідальність за його наповнення – щоб уникнути цього, потрібно розмістити портфоліо в доступному для дитини місці. 

2.     ДЕМОНСТРАЦІЙНЕ ПОРТФОЛІО (портфоліо учня) – містить лише найкращі роботи дитини і наповнюється самою дитиною. 

(+) є мотивацією для дитини виконувати роботи, що демонструють її найкращі досягнення. 

(-) у більшості випадків не відображає щоденну діяльність. Для дитини з особливими потребами таке портфоліо не показує її слабкі місця та сфери, де потрібна додаткова допомога. 

3.     ПОРТФОЛІО ВЧИТЕЛЯ – часто ведеться самим педагогом спільно з демонстраційним портфоліо. Цей вид портфоліо містить форми оцінювання розвитку дитини, інформацію від інших фахівців, результати перевірочних завдань, які вибирає не дитина, а сам педагог.

Часто вчителі можуть одночасно використовувати елементи усіх трьох видів портфоліо. Кожен навчальний заклад і кожен вчитель мають знайти спосіб, який є найефективнішим для того, щоб якомога більше дізнатися про дитину і забезпечити її додаткові потреби.

При наповненні змістом портфоліо потрібно пам’ятати про два важливих чинника:

1.     Вибір учителя і вибір учня.

2.     Мета, з якою вибирається та чи інша робота – демонстрація прогресу в опануванні певними навичками, демонстрація процесу мислення тощо.

Портфоліо має бути максимально орієнтованим на дитину. Коли дитині дається можливість вибирати свої роботи, вона починає розуміти критерії, за якими її роботи будуть оцінюватися.

Портфоліо може містити багато різних видів робіт, які розміщуються у портфоліо вчителем, дитиною та батьками, як наприклад:

Зразки письмових робіт Малюнки Опитувальники Коментарі педагога Фотографії Спостереження Список прочитаних книг

Зразки спільних робіт Самооцінювання Коментарі батьків Зразки робіт в рамках окремих освітніх галузей Приклади вирішення проблем Щоденники

Портфоліо – це інструмент, який демонструє досягнення учня. Портфоліо не є інструментом планування роботи з дитиною. Проте, вчитель використовує інформацію з портфоліо для подальшого планування - адже потрібно спочатку знати, що вже вміє робити дитина, перед тим, як планувати наступні кроки. Користуючись інформацією з портфоліо, педагог також дізнається про сильні і слабкі сторони дитини, про хід її мислення, про прогрес в опануванні навичками тощо.

Портфоліо – це позитивний спосіб оцінювання дитини, оскільки демонструє свідчення досягнень дитини. Портфоліо фокусується на тому, що дитина МОЖЕ робити і як швидко відбувається прогрес у розвитку її здібностей – часто вчителі і батьки бачать лише ціль, яку потрібно досягти, і не помічають прогрес на цьому шляху, як і не помічають зусилля дитини для досягнення цілі.

ДЕМОНСТРАЦІЙНЕ ПОРТФОЛІО (портфоліо учня)

Мета портфоліо: накопичення досягнень, відслідковування прогресу, представлення   розвитку за окремий проміжок часу.

                   

 Завдання:

·                проаналізувати і узагальнити свою роботу;

·                відобразити динаміку свого особистісного росту;

·                представити результат своєї роботи найбільш повно і ефективно.

      Портфоліо учня початкової школи може стати своєрідним заохоченням, а заповнення кожної нової сторінки, а також внесення цікавого матеріалу, мотивуватиме дитину на нові звершення. Батьки і вчителі початкових класів зможуть спостерігати за розумовим, фізичним і психоемоційним розвитком дитини.

Як же виглядає портфоліо учня початкової школи?

      У першу чергу воно має бути яскравим, барвистим, можливо, пов’язане з улюбленими мультиплікаційними героями дитини. У портфоліо показуються усі успіхи, досягнення дитини, позитивні емоції, виражені в творчих роботах, думках дитини, її відношення до навколишнього світу. Більше того, створення портфоліо допоможе більше дізнатися про  дитину, адже сторінки портфоліо міститимуть інформацію про характер, захоплення, різні досягнення – у навчанні, в спорті тощо.

Мета створення учнівського портфоліо:

      Портфоліо є своєрідним звітом щодо досягнень і захоплень учня. У процесі наповнення портфоліо легко відстежити прогрес у різних сферах його розвитку, оцінити здібності в умінні застосувати набуті знання на практиці.

      Портфоліо дає можливість учневі розвинути здатність самостійного оцінювання своїх досягнень, підвищує самомотивацію, дає змогу досягти кращих результатів у процесі навчання, розвиває навички планування і постановки цілей, допомагає вчителям побачити приховані здібності учня, що необхідно для подальшого їх розвитку.

      Структура демонстраційного портфоліо:

На сьогодні яких-небудь жорстко встановлених правил і вимог, що регламентують структуру портфоліо учня початкової школи не існує. Тому рекомендується використати зазначені нижче розділи, оскільки на нашу думку, вони не містять нічого зайвого і дозволяють повною мірою досягти цілей, які покладені на портфоліо.

1.  Титульний лист «Це Я» . Містить інформацію про адресу і найменування навчального закладу, прізвище, ім`я, по-батькові учня і клас. За бажанням можна розмістити на титульному аркуші фотографію учня.

2. «Мої фотографії». На цій сторінці портфоліо можна опублікувати як сімейні фотографії, так і фотографії самого учня. 

3. «Моя сім’я» Тут вказується інформація про склад сім’ї учня. Ці сторінки можна присвятити найріднішим, близьким людям, а саме батькам, братам, сестрам, бабусям і дідусям, доповнити альбом відповідними фотографіями.

4. «Що я вмію і люблю робити». Цей розділ дозволяє проілюструвати навички і захоплення учня. У розділі «Я вмію ________» рекомендується вказати найбільш значимі досягнення учня. Це не обов’язково має відноситися до навчального процесу. Наприклад, якщо дитина навчилася плавати цього літа, то для першого класу – це також є досягненням. У розділі «Я люблю робити» рекомендується вказати відомості про інтереси і захоплення учня. У розділі «Мої захоплення» відображено улюблені заняття дитини. Буде прекрасно, якщо ці захоплення мають практичну основу і представлені оригінальними виробами, аплікаціями, які додаються. 

У процесі навчання ця інформація може допомогти педагогам розвинути наявні у дитини здібності, а також знайти серед однокласників однодумців і друзів.

5. «Мій режим дня» Цей розділ портфоліо сприяє розвитку навичок з планування. Буде корисно, якщо цей розділ учень заповнить самостійно, а вчитель потім допоможете звести інформацію за часом тих або інших справ. Рекомендуємо роздрукувати цей лист портфоліо і повісити його вдома поряд з робочим місцем учня. У вкладці «Моя улюблена їжа» буде дуже цікаво написати не лише про смакові уподобання учня, але також розкрити секрети деяких рецептів.

6. «Мої досягнення і плани». Інформація у цьому розділі дає змогу вчителям зорієнтуватися в сильних сторонах учня, зрозуміти його прагнення і бажання отримати додаткові знання і навички, або ж переконатися в тому, що в учня вже існує деякий план дій, послідовне виконання якого дозволить йому зрештою досягти поставленої мети. На сторінці «Мої досягнення» записуються усі результати досягнень дитини. Що, де і коли відбулося. Не забувайте вкладати сюди подяки, грамоти, якщо такі є.

7. «Моя участь у гуртках, секціях і клубах». Тут необхідно вказати інформацію про назву гуртка, секції або клубу, назву установи, в якій проводяться заняття і час, впродовж якого учень брав або бере участь в діяльності гуртка або клубу.

8. «Моя творчість» (літературні роботи). Цей розділ не є обов’язковим. У початкових класах рівень розвитку творчих навичок у сфері літератури, як правило, ще не на стільки високий, щоб учень вже міг складати які-небудь вірші або оповідання, але в той же час, бувають винятки.

9. На сторінці «Мої творчі роботи», можна розмістити творчі роботи, зроблені учнем.

10. «Мої успіхи в навчанні» (роботи, які дитина вибере самостійно).